У нашому новому дописі ми ділимося з вами неймовірною історією чудотворної ікони Матері Божої з села Корчмин. Цей святий образ, оповитий таємницями та дивами, став частиною багатьох життєвих історій, які передавалися з покоління в покоління. Ми розповімо вам про те, як ікона в золотій шаті зцілювала важкохворих, викликала сльози та самостійно запалювала свічки на вівтарі. Також поділимося спогадами очевидців, які бачили появу Матері Божої під час Першої світової війни. Запрошуємо вас зануритися в духовний спадок наших предків. А саме перечитати текст листа пані Любові Поврозни.
ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ З КОРЧМИНА
Після відкриття в Центрі української науки і культури виставки “Українське церковне мистецтво” і поміщених в пресі інформацій про експонування на ній чудотворної ікони Матері Божої з Корчмина отримали ми листа від пані Любови Поврозник, яка родом з цього села, а зараз проживає в Лондоні. Переслала вона нам довоєнний знімок ікони та, на наше прохання, розказала історію цього знімка, а також чудотворного образу.
Знімок з Корчминської чудотворної ікони Матері Божої робив фотограф з Белза, п. Петришин, ще в передвоєнному часі, коли моя сестра Марія вибиралася на закордонні студії медицини. На її прохання цей знімок було зроблено в 1937 р. і він залишився у неї. У 1950 році сестра померла в Трутносі, що знаходиться біля Праги і там похована. Всі її речі, книжки та серед них знімок Корчминської Матері Божої було відіслано її матері Катерині, яка жила в Польщі. Цей знімок з чудотворної ікони Матері Божої моя родина старалася зберегти як велику святість до сьогодні.
Про ікону наша мама, Катерина, нар. 1888 р. в Корчмині, нам, дітям, розказувала, що знала з оповідань свого діда Гавриїла Занька, кол. сільського вчителя і дяка в цьому ж селі.
Колись давно ікону Матері Божої в золотій шаті перевозили через село Корчмин (нам невідомо звідки й куди) і там стали на відпочинок. Опісля, хоч до воза запрягали багато пар волів, з місця не могли зрушити. Тоді рішили цю ікону внести до церкви. “Видно, що Вона вибрала собі тут місце”.
Коли поставили ікону Божої Матері в церкві за вівтарем, сталося чудо – ікона прослезилася. Плакала – і свічки самі засвітилися на вівтарі. З того часу ікона Матері Божої в золотій шаті залишилася в корчминській церкві, а люди склали пісню, в якій Її прославили: “Образ плакав, плакав і мінився, огонь на свічках сам запалився перед чудним Образом”. Я пам’ятаю тільки уривок, але пісня була довшою. Їі співали люди під час обходу довкруги церкви на великі свята.
1936 року на саме Різдво наша мама зазнала чудесного видужання. На той час вона хворіла на запалення мозку і збиралася вмирати. Тодішний парох о. Бахівський під час Богослуження молився до чудотворної ікони Матері Божої за здоров’я мами. Після Богослуження отець сказав Марії і Ользі – донькам хворої матері – “Iдіть додому і застанете вашу маму здоровою. Я молився за вашу маму і відчув у моїм серцю, що вона видужає”. Так і сталося. У час відправи св. Літургії хвора мама сіла й промовила: “Любцю, дитино моя, клич тата, бо я чуюся здорова. Якась Божа сила в мене вступила”. Від цього дня
мама почувала себе краще й скоро вернула до нормального здоров’я і сили.
Парох Корчмина, о. Бахівський, виїхав в Україну 1946 р., а з ним виїхало майже половина села. На той час у нього були дорослі діти – син Богдан по студіях і донька Iрина замужня за інж. Василем Ґадівським. Про їх долю нічого не знаю. Але на західні землі в 1947 р. виселено решту людей, а між ними родини Брудюка, Ґадівського, Буршти. Вони могли б багато більше розказати, але де вони проживають, я нічого не знаю.
Я пам’ятаю, що ікона чудотворної Матері Божої мала золоту шату і тому Її відслонювали тільки на час Богослуження, але під час німецької окупації були дуже обережні.
У моїй пам’яті залишилося ще таке: мабуть у 1940 році в Кочрмині вмирав чоловік (прізвища не пам’ятаю), що мав 105 літ. Він хлопчиною разом з іншими пастухами бачив появу Матері Божої під корчминським лісом за селом. Наша мама водила нас, дітей, до нього, щоб ми побачили його ще перед смертю. I старі за віком люди розказували, що пастухи бачили ясність під лісом та що на дубі стояла Пані в білій шаті. I що коли люди збіглися, то також бачили, але не всі. Казали, що і худоба не паслася, а гляділа в напрямі ясності. Після цього село рішило поставити на цьому місці каплицю, одначе майстри чомусь не могли заложити фундаменту. Зробили це лише тоді, коли священикові приснилося – щоб зрізати цього дуба, на котрім стояла Мати Божа, і на цім дубі поставити престіл. Так і зробили.
Каплицю побудували так, щоб до цього дуба був відкритий доступ ззовні і можна було до нього дістатися попід високо поставленими підвалинами, що стояли на дубових пнях.
Кожного року 28 серпня на Пречисту там відбувався відпуст. З’їжджалося багато людей і священиків з околиць. Під час Першої світової війни, за старенького пароха о. Черевки, всі, покликані на війну, брали зі собою кусок кори з дуба на якому стояв престіл, як охорону для себе. Опісля говорили, що всі вони щасливо повернулися додому і село не зазнало жодних втрат у людях.
Д-р Любов ПОВРОЗНИК
* Всіх, які знають історію цієї чудотворної ікони або долю згаданих людей, дуже просимо надсилати на адресу Фундації Св. Володимира додаткові інформації та спогади.
| Автор | Світлана Притулко |
| Про автора | Світлана Притулко. |