ЯЗЛОВЕЦЬКА БОГОРОДИЦЯ

У книзі "Белз, Буськ, Звенигород" - Микола Голубець (Львів 1927) згадано, що "З Белзом в'яжеться теж друга з чудотворних, хоч не така голосна, як ченстохівська (ред.Ченстоховська), ікона т. зв. „Язловецька Богородиця", що тепер в у вірменському соборі у Львові. Первісно власність белзького старости Станислава Чурили (1424) передана з вiном його дочки до Язлівця, де була зразу на замку, а від 1643 р. у вірменській церкві. В 1672 р. тікали Вірмени з Язлівця перед Дорошенком, якийсь час зберігали ікону в Бродах, а в 1692 р. перевезли до Львова. "

***

У книзі "Katedra Ormiańska we Lwowie w świetle restauracyi i ostatnich odkryć" читаємо опис ікони "Jazłowecka" якій притаманні візантійські риси та знаходимо ілюстрації із підписами Lewy ołtarz boczny M. B. Jazłowieckiej (?). Wiek XVIII. та Matka Boska „Jazłowiecka“ (?). Wiek XV—XVI. Rok 1424 (?).

"...Wnęka ta mogła być również przeznaczona dla malowanego na desce obrazu M. B. „Jazłowieckiej“, lub „Kamienieckiej“ z w. XV. Po zamurowaniu wnęki przeniesiono obraz M. B. Jazłowieckiej (?) do lewego ołtarza bocznego, ustawionego przy tej samej ścianie. Po wyjęciu go z ramy ołtarza okazało się, że deska (135X95*5 cm) jest zmurszała i stoczona przez robaki, zaś na odwrotnej stronie, prawdopodobnie w wieku XVII czarną farbą napisana data 1423 i niewyraźny podpis fundatora „Crunzego“ (?), powyżej przyklejona ćwiartka papieru z niewyraźnym, zatartym, napisem łacińskim, również z w. XVII, wyjaśniającym pochodzenie obrazu. Z treści tego napisu (znanego ks. Barączowi) wynika, że jest to zaświadczenie Chryzostoma Załuskiego (?), wikarego generalnego Kapituły (?), stwierdzające, że obraz kilkakrotnie zmieniał właścicieli i, że wkońcu Koniecpolski ofiarował go w darze Ormianom. „Działo się to w roku 1424“. Owym Koniecpolskim z w. XV mógłby być kanclerz koronny Jan, piastujący swój urząd w tym czasie, albo Mikołaj Koniecpolski starosta przemyski z ok. połowy XV w. Sądząc według nieco przemalowanych, ciemnych twarzy M. B. i Jezuska, mogłoby to być dzieło dobrego mistrza szkoły bizantyń skiej z w. XV ; wzorzyste tło złocone wskazuje jednak na wiek XVI—XVII, zaś szaty (półpostać M. B.) ciemno-niebieskie są prymitywnie i zupełnie przemalowane w wieku XIX. We wspomnianym napisie łacińskim jest wzmianka, że obraz ten darował Czuryło, Koniecpolskiemu, ten zaś ofiarował go Ormianom. Czuryłowie posiadali Jazłowiec dopiero w w.: XVI—XVII, po nich zaś odziedziczyła go Anna Odrzywolska, która cały majątek sprzedała Stanisławowi Koniecpolskiemu hetm. wielk. koron, w roku 1643. Więc może tu być mowa nie o Janie kanclerzu z wieku XV, lecz o Stanisławie Koniecpolskim h. w. kor. Temu zaś zaprzecza ostatnie zdanie napisu, że „to się działo w roku 1424 (wyraźnie, słowami) „Anno Millesimo Qudringentesimo Quarto Vegesimo“. Słowa te odnoszą się widocznie do daty powstania obrazu, co, jak wspomniałem, nie jest wykluczone. Należy zaznaczyć, że w Jazłowcu istniało w w. XVII odrębne arcybiskupstwo ormiańskie, które jednak było zależne od lwowskiego. Twierdzenie ks. Barącza, że Ormianie przybyli do Jazłowca dopiero w w. XVI sprzeciwia się innym podaniom źródłowym, według których mieli oni sami założyć Jazłowiec w r. 1250. W każdym razie obraz ten o pięknych typach twarzy Madonny i Jezuska zasługuje na jak najstaranniejsze odczyszczenie z wszelkich przemalowań i na należytą konserwację. Nie jest wykluczone, że pod hchem przemalowaniem mogą być ukryte resztki cennego, stylowego, temperowego malowidła bizantyńskiego, zbliżonego do typów Madonn z w. XV—XVI (Kondakow : „Ikonografja Bohomatery“ t. II). Typ Madonny „Jazłowieckiej“ przewyższa jednak subtelnością i delikatnością szlachetnych rysów twarzy, przeciętną, szablonową typikę Madonn bizantyńskich. Ma w sobie również coś specyficznie ormiańskiego, jakieś znamię starej wyrobionej kultury narodowej. Obraz będzie umiejętnie odczyszczony i utrwalony przez prof. Rutkowskiego."

***

Олександра Бідюк, старший науковий співробітник відділу «Музей-заповідник «Олеський замок» теж детально вивчала ікону та її походження.

"Язловецька Богородиця" Невідомий художник, XVII ст., дерево, темпера, 131,3х95 см

У збірці Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, серед численних скарбів сакрального мистецтва, вирізняється образ чудотворної Богородиці Язловецької.
Язловець – село над р. Вільховець Чортківського р-ну Тернопільської обл., колись розвинене місто, потужний торгівельний центр. Як стверджував історик та архівіст ХІХ ст. Садок Баронч, давні джерела не містять згадок про його заснування. Відомо, що за часів Казимира ІІІ Великого поселення було власністю роду Бучацьких. Коли цей рід згас, Язловцем володіли Сенявські, Радзивілли, Чурили, Богуші, Кашевські, Станіславські, Тишкевичі, Конєцпольські. 1676 р. місто захопили турки під командуванням Ібрагіма Шайтана й за сім років майже знищили його. За свідченням С. Баронча, полишаючи місто у дні лихоліть мешканці прихопили чудотворну ікону й передали її до костелу у Бродах. Під час пожежі 1696 р. з палаючого костелу образ врятував вірменин Шимон Пірзада. Наприкінці XVII ст. з великими почестями ікону було перевезено у Львівський вірменський собор.
Зазвичай Язловецьку Богородицю датують 1424 р., хоч не виключено й більш пізній час її написання.
Особливістю композиції, створеної невідомим майстром, є поєднання східної візантійської іконографії й західних художніх ознак, запозичених у малярському середовищі Кракова. Саме тут у другій половині XV ст., імовірно, як наслідування одній із привезених у Центральну Європу візантійських ікон, популярності набув новий іконографічний тип погрудної Одигітрії – «Перивлепта» (з грец. – «Прекрасна собою»). Культ одинарних імпортованих образів, змінюючись через локальну костельну владу, створював у різних країнах Європи «кон'юнктуру» для типових зображень, що пояснює численність Одигітрій, написаних у XVII – XVIII ст.
Одигітрія – не лише ікона із зображенням матері - заступниці перед всесильним злом, а й глибоко продумане художньо-узагальнене уявлення про матір, сильну й мужню, близьку кожній людині своєю щирістю, людяністю, терпінням, що властиво і чудотворному Язловецькому образу. Пресвята Богородиця є найкращою Матір’ю у світі, яка постійно перебуває з нами. Вона – потіха для сиріт, розрада та всемогутня рятівниця людства.

джерело - Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького та https://polona.pl/