Вже взимку, далеко до Великодня, мама купувала матерію на великодні одяги для родини, передусім дітей. Ще в січні або лютому швець брав міру на черевики, щоб міг зробити їх на час, бо Великдень не був би Великоднем, якщо родина, а передусім молодь, не мала нової одежі й обув'я.
Кравець Арон, жид, мешкав на північ від школи в партеровому домику на високій підмурівці, і треба було входити до дому східцями з поруччям. У кравецькій робітні Аронова жінка мала й кухню, з якої в п’ятницю пополудні заносило свіжою шабасівкою і запахом риби.
До хатньої обстанови належали два „бамбетлі”, на яких у день Арон розкладав кравецькі матеріяли. Присадкуватий Арон, з добрим животиком, завжди був усміхнений і завжди обіцяв зробити одежу якнайкраще і на час, хоч звичайно не виконував ні одного, ні другого.
Кравцями були в Угнові жиди, шевцями — наші християни. Одежу й обув’я замовлялося на міру, бо фабричний промисл був ще мало популярний в Угнові й уважалося, що фабричне було гірше. Так було ще перед першою світовою війною.
Черевики були звичайно юхтові, пізніше — боксові, а далі, між обома війнами — шеврові, м’які, тонесенькі, зроблені з американського шевру.
Коли одежа й черевики були готові вже далеко перед Великоднем, вдома оглядали їх, як також і новий капелюх, пробували, примірювали з думкою, як гарно будеться виглядати на Великдень, наскільки це буде краще, ніж у других, як інші будуть подивляти й питати, хто робив, скільки коштує, чи камґарн першої якости, чи лише то ліпший цайг, чи черевики будуть скрипіти і чи тому інші будуть приглядатися й пізнавати, що вони нові.
Важне тут, що будуть подивляти і власника одежі, а коли він — молодий, мало знаний, будуть питати:
— Хто він? Чий він?
Теодор Решетило
Історичний-мемуарний збірник Угнів та Угнівщина