Українські традиції - це надзвичайна сила і міць нашого незламного народу і нам, дітям сучасного світу потрібно не аби як знати історію свого коріння, щоб не втратити ідентичності і зберегти прадавню культуру для майбутнього покоління.
Незважаючи на швидкі темпи глобалізації, ми зберігаємо звичай КУГУТУВАННЯ, давні побажання щастя, врожаю та достатку на прийдешній рік.
Українські традиції - це надзвичайна сила і міць нашого незламного народу і нам, дітям сучасного світу потрібно не аби як знати історію свого коріння, щоб не втратити ідентичності і зберегти прадавню культуру для майбутнього покоління.
Незважаючи на швидкі темпи глобалізації, ми зберігаємо звичай КУГУТУВАННЯ, давні побажання щастя, врожаю та достатку на прийдешній рік.
Кугутати (когутати, кугітати, кугитати, кугуйтувати, кугуйтати), - це давні різдвяно-новорічні пісні, котрі іноді містили вигуки: Куги, куги!; Кугу-гу!; Кугу-й-ту!; Кугу-гу!
Такий цікавий різновид щедрування побутував на теренах Західної Волині, Західного Полісся і навіть в Радехівському районі Львівської області.
На Горохівщині «кугутали» напередодні Нового року лише хлопці, а щедрували дівчата.
А в п’єцу ясно
На столі красно
Хліб як рожа
Господиня гожа
На Радехівщині: «На Бугатий вечир худили когутати, співати щидрівку». Дотримуючись традиційного етикету, парубки «стукали в гукно, питали, чи мона кугуйтати, та й спивали».
Василева мати
Пішла когутати
Старих літ вспоминати.
Народи Боже жито, пшеницю,
Горох, сочевицю,
Зерно зернисте,
Колос колосисте
Стебло стеблисте,
Короткі кожушки,
Померзла в пятушки.
Як бачимо, фольклорні тексти «кугутання» тематично акумулювали основні мотиви віншувань і «посівалок». Тому у них, як правило, домінують побажання хорошого врожаю та достатку.
Василечек лежить
Новий рочок біжить
До Вифлеєму прибігайте
Там Ісуса вітайте
І Матір Його
Духа святого
Господарі обдаровували віншувальників пирогами з пшоном чи картоплею, а також частували ЩЕДРАЧКАМИ, ситними булочками з найкращого борошна, у формі півмісяця.
Красна пані
Моцна пані
Повідалась нам
Чи пекли ви щедрачикі, калачикі
Дайте ж ви їх нам.
Не пеклась ти щедрачиків, калачиків
Дайте хліба крух,
Заплатить Вам Пан Бог з неба
І той святий Дух.
У деяких селах на тодішній Сокальщині (1899р) у перед день нового року шестеро хлопців переодягалися і водили «козу». Головними дійовими особами були: Коза, Пастух, Жид, Військовий, Дівчина із кадилом та Сажотрус.
Співали…
Їхали пани межи гори
Стрілили в лозу забили козу
А де той козар, що козу ріже
Наївся м'яса ще ліпше ріже
Ходила коза межи горами
Перевернулась до гори ногами
Ходила коза по лісах горах
А тепер ходить по панських дворах.
Дайте козі сира, щоби була сива
Дайте козі масла, щоб сі коза спасла
Дайте козі сала, щоби коза встала
Заглянь козуню за п’єц там стара баба, Старая здрада.
Солому січе, пироги пече
А сіно смаже, пироги маже
Де коза ходить, там ся хліб родить
Де не буває, там випріває.
Скачи козуню, скачи небого
Заробим собі пів золотого,
Мірки пшениці на варениці
А ще до того кота сліпого
Ще до причинки гроші торбинки.
В кінці прощалися:
– Бувай, пане господару, сам з собою, З свею жоною, своїми дитками! Суди, Боже, Нового року дуждати!
Хлопцям з козою давали пироги, сало і гроші. А ще хлопці могли вкрасти пироги в господині, про те це не було чимось поганим.
Традиція водіння "Кози" із села Глухів описана у книзі POWIAT SOKALSKI pod względem geograficznym, etnograficznym, historycznym i ekonomicznym - 1899
Bronisław Sokalski (1858-1929) - https://polona.pl/preview/b4322a06-24b2-4d35-ac9e-fb90e9f16fac